Якщо спитати в селидівця, щось з історії рідного міста, більшість розповість про козака Селида чи землеміра, якому дали сала замість грошей. Меньш можна почути про чумаків із сіллю…  Та багато з тих, хто виріс на цих землях пригадають про давні поховання на міських цвинтарях. На превеликий жаль цих пам`яток старовини з кожним роком стає все меньше. З людської недбалості, а іноді і з користі, наша історія відправляється на смітник. Старовинні могили знищують для того, щоб дати місце “новим мешканцям ” цвинтарів.

Які цікаві історії можуть розповісти ці камені, ми спробуєм вам сьогодні показати.

Ось могильна плита пана Гонтаревського.

Який, як видно з написів, помер 1842 році на 34 чи 39 році життя.

Якщо вірити Вікіпедії,  поселення Селидівка було засноване в 1770 році. Той дядько міг бути в перших лавах рождених або в других лавах прибулих переселенців.

Та то ще не все.

В довіднику Єкатеринославської єпархії від 1908 року є запис про те що в церкві села Селидівка мав службу священник Віктор Миколайович Гонтаревський.

З цього приводу ми маємо лист-звернення до громади міста Селидове.

Шановні земляки!

З Вашого дозволу висловлю деякі міркування стосовно однієї із цих старих могильних плит. Як ми бачимо з фото прізвище Гонтаревський дуже добре читається на кам’яній поверхні, та збігається з двома особами складу церковного притча, згідно довідника Єкатеринославської єпархії 1908 року (дивись фото книги). Отже, ймовірно, то є родич згаданих в опису Гонтаревських. Якщо ж зробити таке припущення, то судячи з віку Віктора Миколаєвича (64 роки), він не міг бути сином померлого (1908р. – 64 = 1844р.), так як рік смерті викарбуваний на плиті їхнього імовірного пращура – 1842.То ж, скоріше за все, в опису згадано онука та вдову ще одного онука померлого. На користь нашої гіпотези, і це – важливо, можемо також віднести і те, що небіжчик за життя був в сані священника. Уважно роздивляючись напис зверху плити чітко бачимо слово «священник» виконане в старослов’янському стилі.

Отже, якщо вищесказані міркування справедливі, то маємо не аби який артефакт нашої духовної спадщини. Чому артефакт? А тому, що сама могила як така давно загублена через нашу байдужість, недбалість та безвідповідальність перед нащадками. Пам’ять кожної хорошої людини має право жити в віках, а якщо вона ще і була духовним наставником цілого села – тимпаче. Хіба не ця людина була опорою і розрадою нашим пращурам в тяжку годину? Хіба не до неї наші пра-пра- прабабусі і пра-пра-прадідусі ходили на сповідь і, не її колись руки дбайливо опускали в купель немовлят – наших пращурів? Дослідження показали, що Гонтаревські були відомою родиною священників в лівобережній Україні 19, початку 20 століття.Ото ж! Подумаємо над цимі зробимо висновки.

На старому кладовищі є і інші плити, котрі поки що лежать на своїх місцях, поступово вростаючи в землю. Як ота з написом «Здесь покоится прах отставного фельдфебеля…», та інші. Ступінь цивілізованості держави, та рівень духовності її громадян можливо визначити по стану цвинтарів та відношенню до пам’яті предків. Отже будемо гідні їх пам’яті.

Всі ці маленькі дослідження не були б можливі без допомоги мого товариша,доктора історичних наук, професора Донецького національного університету імені Василя Стуса – Литвиненко Романа Олександровича. За що я йому щиро вдячний.

З повагою, ваш земляк Костенко К.В.

Громадська Варта докладе усіх зусиль, щоб  ці старовинні могили та пліти отримали статус археологічних об`єктів культурної спадщини.

Коментарі

прокоментувало