УНІКАЛЬНЕ ПОКОЛІННЯ

Створення та існування УПА – найбільший феномен української історії ХХ століття. Адже ті, хто відстоював Незалежність України в 1940-х роках, повинен був «прослизнути» через страшні 1920–1930 роки. Воїни «лісової армії» були виховані тими націоналістами, які пережили 1917–1920-ті роки з їх вірусом більшовизму. Представники УПА не тільки боролися за Україну всіма доступними методами, але і без вагань жертвували життям: якщо «криївку» знаходили радянські розвідники, то її мешканці найчастіше негайно покінчували життя самогубством, щоб не датися живим в руки ворога. Крім того, УПА під час Другої світової війни – єдині у світі, хто воював одночасно і проти гітлерівців, і проти СРСР.

БЕЗДОГАННА ОРГАНІЗАЦІЯ

УПА була неймовірно організована – можливо, саме завдяки нащадкам її воїнів українці і змогли організувати Євромайдан. В УПА були чітка структура з субординацією, розклад і жорстка дисципліна: наприклад, вживання алкоголю (без дозволу командира) каралося розстрілом. Багато істориків вивчали і продовжують вивчати УПА як ідеальний приклад підпільної організації.

ПРОПАГАНДА

Пропаганда була основною діяльністю УПА.

Окрім безпосередніх бойових дій, найважливішою складовою діяльності УПА була пропаганда. Певною мірою «лісова армія» випередила час, зробивши основ- ну ставку на поширення інформації. У період з 1948 до 1952-й рік у підпільних друкарнях було надруковано 350 тисяч примірників листівок, брошур, книжок та іншої нелегальної літератури, незважаючи на дефіцит паперу. Близько 20% неперіодичних видань було адресовано українській молоді і закликало не вступати в комсомол і не піддаватися зросійщенню. Також у повстанській літературі критикували марксизм, альтернативно пояснювали історичні події в Україні, розкривали суть бандитського сталінського режиму і висвітлювали завдання українського визвольного руху. Найпопулярніша праця – «Концепція самостійної України і основні тенденції політичного розвитку сучасного світу» Петра Полтави – Федуна.

ВІЧНА МОЛОДІСТЬ

Вік членів УПА в середньому становив 18–22 роки.

Більшість воїнів УПА відрізнялися незвичайною молодістю. Так, у часи розквіту боротьби УПА – в 1943–45 роках – 20% партизани були віку 18–19 років (тобто народилися в 1925 році), 15% – у віці 20 років (народилися в 1924-му), 13% – у віці 23 років (народилися в 1921-му), 12% у віці 21 року (народилися в 1923-му), 8% у віці 22 років (народилися в 1922-му).

НІКНЕЙМИ

У всіх повстанців для надійної конспірації було по кілька псевдонімів. Більшість з них – похідні від назв тварин, птахів, рослин, предметів. Були також нікнейми, похідні від назв явищ природи: Хмара, Мороз, Крига, Зима, Місяць і т. д. Найбільш екзотичні «нікнейми УПА» – Непитай, Непий, Вгадай, Зірвишапка, Розбийгора.

ЗБРОЯ

Повстанці примудрялися діставати зброю у Червоній армії, маскуючись під радянських партизанів. Крім того, в 1942–44-му роках зброю вдалося вимінювати в угорців і навіть німців. Були встановлені певні тарифи обміну на продукти харчування: одна ручна граната оцінювалася в одне куряче яйце, автомат або гвинтівка – в цілу курку, ручний кулемет – порося, міномет – кілька мішків картоплі.

У розпал Другої світової війни кожна сотня УПА мала у своєму розпорядженні 20–25 кулеметів різних марок, до 40 самозарядних гвинтівок, до сотні пістолетів-кулеметів, один-два гранатомета.

ЇЖА

УПА добре постачалась їжею за рахунок підтримки селян. Наприклад, восени 1944 року на одного курсанта повстанської школи «Олені» виділялися продукти, енергетична цінність яких становила 4388 калорій (тоді як мінімальна норма для людей, зайнятих важкою фізичною працею – 4300 калорій). У це «меню» входили хліб, крупи, олія, м’ясо, консерви, картопля, морква, горох, буряк, цукор, капуста.

У 2008 році історик Іван Патриляк записав спогади бійця Петра Григоришина: «Кухні в нас не було. Був котел, варили під відкритим небом зупи з кавалком м’яса. Одного разу ми варили їжу, коли переходив фронт. Літак кинув бомбу і попав у сам котел – тоді вбило трьох коней, а котел розлетівся, і ми лишилися голодні».

БОФОНИ

Своєрідні гроші УПА, грошові квитанції з національною символікою; назва трансформувалася від словосполучення «бойовий фонд». Уповноважені особи УПА видавали бофони населенню за продукти харчування, одяг і т. д. Крім фінансової, бофони виконували агітаційну функцію. Всього в період 1939–1954 років було випущено 500 різновидів бофонів, більшість з яких намалював Ніл Хасевич.

КОХАННЯ І УПА

80% бійців УПА були неодружені, хоч іноді навіть проходили повстанські весілля, але без пісень і танців. В акті вінчання вказувався день, якого воно сталося, і зашифровані імена молодят.

Згадує боєць Петро Григоришин: «Як котра зв’язкова приїхала чи прийшла, чи їх дві–три – то приходили до сотенного або, якщо курінний, то до курінного отримали відповідне розпорядження, що робити далі, – і то все, бувай здоровий! І більше ніхто жінки не бачив. Як прийшли дівчата, а сотня стояла, то всі аж язики вивалювали на тих дівчат».

Жінки в рядах УПА в основному працювали на зв’язку. Найвідоміші з них – Галина Дідик, доч-ка відомого математика Мирона Зарицького та особиста зв’язкова Романа Шухевича Катерина «Монета» Зарицька, Марта Гай – письменниця, зв’язкова і коханка Петра Федуна. Є зворушливі спогади про те, як Березня (справжнє ім’я – Галина Голояд) танцювала зі своїм коханим в малесенькому приміщенні «криївки»

«ЕБОЛА» ПО-РАДЯНСЬКИ

Спецслужби СРСР спеціально поширювали важкі інфекційні захворювання в місцях найбільшого скупчення повстанських загонів УПА.

Проти УПА радянська влада використовувала найжорсткіші шпигунські методи. Одним з «ноу-хау» в боротьбі з «лісовою армією» стало поширення інфекційних захворювань в місцях найбільшого скупчення повстанських загонів. На чорний ринок, де повстанці купували медикаменти, були доставлені ампули з бактеріями тифу, які продавалися як ліки від зазначеної хвороби. У 1950 році органи держбезпеки стали широко використовувати снодійний препарат «Нептун-47», який додавали в напої, отруйний газ «Спецпрепарат-28» (тюбики з них вкладали в пошту повстанців), нервово-паралітичний газ «Тайфун» (впускали через вентиляційні шахти «криївки»).

КРИЇВКИ

Споруди під землею з вентиляційними отворами, в яких вояки УПА у деяких випадках могли, не виходячи, прожити кілька місяців. За час існування УПА було спроектовано приблизно 10 тисяч «криївок», в яких розміщувалися збройові склади, шпиталі, друкарні і навіть швейні цехи. Могли розміщуватися як в лісі, так і «маскуватися» в сільських хатах. Головне в «криївках» – конспірація. Так, одного разу в 1950 році рядовий Овечкін випадково схопився за гілку куща, піднімаючись по схилу яру. Кущ був вирваний, а на його місці рядовий знайшов люк повстанського притулку. «Троє бандитів ліквідовані», – зазначено в його рапорті.

ДОВГОЖИТЕЛІ «КРИЇВОК»

Неймовірно, але факт: деякі з воїнів УПА вийшли з своїх «криївок» вже після проголошення Незалежності України в 1991 році. Так Я. Галащук вийшов з укриття, побудованого в хаті його сестри в Тлумачі Івано-Франківської області, в серпні 1991 року. З 1951-го по 1991 рік нелегалом жив Ілля Оберишин, відомий під псевдонімом «Стецько», «Кобзар», «Охрім». До 1992 року в хаті сестри ховалася А. Ференчак.

КРАЩІ КНИГИ ПРО УПА

Книги Володимира Сергійчука про УПА: «Десять буремних літ». «ОУН-УПА в роки війни». «Радянські партизани проти ОУН-УПА». «Український здвиг». У п’яти томах. «Тавруючи визвольний прапор».

Книги про УПА, видані під редакцією Володимира Сергійчука: Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1939–1959). У двох томах. Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939–1959). У трьох томах.

Серед мистецьких: Оксана Забужко «Музей покинутих секретів», Марія Матіос «Солодка Даруся», Андрій Кокотюха «Червоний».

Кращі історичні дослідження: «УПА – історія нескорених» Володимира В’ятровича та Руслана Забілого, «Історія з грифом Секретно. Таємниці українського минулого з архівів КГБ» Володимира В’ятровича, монографія «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: історичні нариси», а також книга «Перемога або смерть» Івана Патриляка, матеріали якої були використані під час підготовки цієї статті.

НІЛ ХАСЕВИЧ

Ніл Хасевич – найлегендарніша і цікава особистість УПА після Степана Бандери і Романа Шухевича.

Після Степана Бандери та Романа Шухевича Ніл Хасевич, відомий також під псевдо «Бей», «Зот», «Рибалка», – мабуть, найлегендарніша і цікава особистість. Це художник-графік світового рівня з незвичайною долею. Так, в 1920 році, коли йому було 15, він із матір’ю потрапив під потяг. Мати загинула, а Ніл втратив ногу і сам змайстрував собі протез. Навчався у Варшавській академії мистецтв, отримав кілька призів на місцевих художніх виставках; в 1937 році у Філадельфії вийшов альбом «Екслібрис Ніла Хасевича».

З 1943 року і до смерті в 1952 році співпрацював з УПА, створив масу агітаційних плакатів, виховав декілька учнів. По суті, Хасевич був керівником усіх друкарень УПА. Дивно, що про нього ще не зняли кіно або не написали роман.

Найпопулярніша цитата Ніла Хасевича:

«У своєму житті я втратив уже все, але як довго залишиться бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних та здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива. Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються».

Джерело:

Що варто знати про УПА: цікаві факти, про які мало хто знає

Повстанський Великдень

Чорний ліс, 1944: рідкісні фотографії Великодня в УПА

Коментарі

прокоментувало